Найдавнішими способами використання пожежної сигналізації були крики, удари в гонги та дзвони. Ранні американські нічні сторожі використовували дерев’яні сирени, які пізніше перетворилися на ручні-сигналізації. Після винаходу телеграфу в 1837 році американський лікар Вільям Ченнінг розробив ручну систему пожежної сигналізації (блок сигналізації), використовуючи радіотехнології та азбуку Морзе. Ця система набула широкого поширення в Бостоні в 1852 році, і телефон з часом замінив телеграф.
На початку 20-го століття були винайдені пожежні сповіщувачі-з постійною температурою, а потім у 1920-х роках — диференціальні{2}}температурні пожежні сповіщувачі. У 1902 році британський інженер Джордж Дарбі винайшов "Butter Sentinel", попередника сучасної димової сигналізації. У 1941 році в Швейцарії винайшли іонізаційний сповіщувач диму. Димова сигналізація з’явилася на ринку в 1951 році, а наприкінці 20 століття були винайдені та широко використовувані фотоелектричні датчики диму.
До кінця 1990-х у більшості житлових і громадських будівель у розвинутих країнах було встановлено автоматичні системи пожежної сигналізації або автономні-пожежні сигналізації, і їх застосування в моїй країні також стає все більш поширеним. Зі швидким розвитком технологій системи пожежної сигналізації стрімко розвиваються до інтелектуальних і взаємопов’язаних систем, які використовують мікропроцесори, утворюючи систему інтелектуальної платформи протипожежного захисту з трьома-датчиками, яка об’єднує виявлення диму, температури та горючого газу.
